Всеукраїнська акція "Годівничка"

  На вулицях панує чарівна зима, падає блискучий сніжок, одягаючи все навкруги у білі шати. Люди вдягаються у теплі речі та взуття. Тварини лягають спати або ж рятуються приготованими восени  запасами. Деякі птахи відлітають у теплі краї, а от доля міських птахів багато в чому залежить від доброти та милосердя людей.

         Птахи мають велике наукове, виховне й естетичне значення. Вони є об'єктом наукових досліджень, моделями для вивчення біологічних процесів, чудовою прикрасою лісів, полів - невід'ємною складовою частиною рідної природи.

         Охороняти треба не тільки рідкісних і зникаючих , а й усіх птахів, у тому числі й тих «шкідливих», яких у минулому винищували. 
У природі немає так званих безумовно шкідливих птахів. Пристосовуючись до умов існування, птахи можуть вступати в тимчасові суперечності з потребами людини. Отже, вирішуючи їх долю, треба враховувати всі особливості їхнього життя, переглянути всі форми взаємовідносин між ними і людьми, для того, щоб в умовах сучасного науково-технічного прогресу знайти можливість зберегти світ пернатих не тільки для нинішнього, а для майбутніх поколінь.

З досвіду роботи

Вчитель працює над самим відповідальним     завданням, він формує людину

В.О. Сухомлинський

Досить часто у шкільному віці дитина усвідомлює, що мозок їй потрібен для механічного запам'ятовування, а ніяк не для того, щоб реалізувати власну ідею, задовольнити пізнавальний інтерес через самостійні рішення. Кожна її дія підпорядковується шаблонним стереотипам старших, які вона повинна моделювати в своїй поведінці.

 Успіх за таких умов забезпечується доброю пам’яттю, а не вмінням мислити. Їй доводиться від мислення переходити до запам’ятовування, що є складним завданням для природного потягу до волі, як риси юнацького максималізму.  Кмітливі діти швидко розуміють: важливе у школі аж ніяк не співпадає з тим, що потрібно в житті, й пристосовуються до такого роздвоєного існування.

Школа повинна готувати підлітка  до життя, до праці, повинна сприяти розкриттю та розвитку його особистості, щоб до періоду самостійного  життя він оволодів усім тим, що потрібне йому в практичній діяльності.

Педагоги покликані взяти діяльну участь у розвитку розуму дітей та  засвоєнні ними всебічних знань, що йдуть від різних джерел  з поза навчального закладу. Школа додає і до інтелекту що росте цілий ряд спеціальних знань та навичок, уся цінність яких лише згодом відкриється підлітку й значення котрих він не усвідомлює у свій шкільний період.

Процес навчання, на жаль, поглинає стільки сил, гальмує й стримує творчі поривання підлітка, так нівелює особистість, підпорядковуючи її шаблону, що значна частина випускників перетворюється на безбарвних, млявих людей. Людей, які виконують певну соціальну функцію, але безнадійно розгубили творчу ініціативу й одухотворене ставлення до своєї діяльності.

Так, школа повинна навчати – в тому полягає її головна місія, але процес набуття знань не може визначатись лише його знанневим компонентом. Вчителі повинні прийти на допомогу підлітку найбільше в тому, в чому він особливо вразливий і безпорадний, в  зміцненні особистісних інтелектуальних сил, як джерела його творчої енергії.

   Безумовно, зрозумілими є труднощі тієї роботи, яку повинні здійснювати педагоги за такого підходу. Як іноді складно перебудуватися вчителям, які за багато років звикли надавати перевагу «вбиванню» у голови своїх учнів набір готових знань! Я чую багато заперечень із усіх боків: «Все одно школа не може підняти всіх своїх дітей до рівня творчої праці, згасання творчих сил відбувається «фатально» і пов’язане воно з якимись глибокими, недосяжними нашому обліку й впливу моментами в особистості дитини».

Так, можна й потрібно враховувати індивідуальні особливості дитини, але в кожному учні необхідно зміцнювати й розвивати його творчі сили: постійно, повсякденно, як на уроках, так і в ході позакласних заходів.

Чим раніше почнеться процес виховання в учнів потягу до наукових знань, інтересу до дослідницької роботи, тим результативнішим буде процес виховання з них особистості, здатної до самостійної творчої роботи.

Любов - як дерево: вона виростає сама собою. Пускає глибоко коріння в усі наше єство і нерідко продовжує зеленіти і цвісти навіть на руїнах нашого серця.

                                                        Віктор Гюго

Екологічна агітбригада "Сигнал" Хорошівської гімназії